Народився 5 грудня 1931р. у с. Шилівці на Полтавщині у сім’ї столяра. У 1937р. батька заарештували і відправили на заслання, з якого він не повернувся. Учився виключно російською мовою. Після війни вступив у Зіньківське ремісниче училище, бо там одягали і годували. Працював на Харківському заводі ім. Малишева, але захворів на легені, повернувся в Шилівку, став колгоспником. А мусив відпрацювати 3 роки. За «втечу» відсидів 4 місяці в колонії. Згодом повертається на Донбас, де береться за самоосвіту. Після армії навчався на філологічному факультеті Харківського університету. Важко переніс у 1961р. смерть брата, Григорія Тютюнника. Непросто було запальному Григору стримувати себе в такий бурхливий час. У 1961р. журнал «Крестьянка» друкує оповідання «В сумерки», написане російською. У 1963р. у Києві працював у газеті «Літературна Україна», у сценарній майстерні кіностудії ім. Довженка. У 1966р. надруковано першу книжку «Зав’язь». У 1970-х друкуються його твори. У 1980р. присуджено літературну премію ім. Лесі Українки. 7 березня 1980р. заподіяв собі смерть.
До дня народження Григора Тютюника в районній бібліотеці для дітей 5 грудня проведено бібліографічний огляд літератури письменника "Доле моя, квітка привітна".
понеділок, 5 грудня 2016 р.
Правила безпеки на дорозі
За допомогою спеціальних знаків дорога розмовляє з нами, пішоходами,
бо кожен знак має своє значення.
Подивіться уважно, і ви помітите , що ці знаки різні за формою, кольором, малюнками.
На перший погляд може здатися, що правил дорожнього руху занадто багато і запам*ятати їх важко або взагалі неможливо.
Але набагато краще витратити час на те , щоб вивчити правила переходу дороги , ніж ризикувати своїм здоров*ям і життям.!
Бути людиною – означає любити інших такими, якими вони є. Це веде до об’єднання людей. Любити – це не означає просто робити щось для когось, але це означає допомогти іншій людині відкрити, що вона неповторна, безцінна, гідна поваги.
Їх ніхто вже не запалить. Свіча мільйонів замордованих голодною смертю погасла в далекому 1922, 1933, 1947р.р. Ми ж з вами можемо запалити свічку тільки для світлої пам’яті і щоб зігрілися душі убієнних голодом та політичними репресіями.
Третій тиждень листопада кожного року в нашій країні --- поминальний по жертвах імперських насильств над українцями, в тому числі і Голодомору 1932-1933 рр. 27 листопада в день пам’яті кожен свідомий українець, запалить на підвіконні свою свічку пам’яті, щоб її бачили зорі – душі померлих.
Як можна забути, що без стихії, без засухи, без війни – в самому центрі цивілізованої Європи, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, небачений голод забрав у могилу мільйони людей?
Ні не забудемо! Пам’ятаймо, що зимою 1932-1933 р. помирало в Україні 17 чоловік на хв.., 25 тис. щодня. За 10 місяців Україна втратила майже чверть свого населення. Страшна арифметика, та не вся , бо до неї треба додати розкуркулених і висланих у Сибір, розстріляних і замордованих у 1937-1939 Р.Р.
До дня пам'яті жертв голодомору в нашій бібліотеці пройшли бібліотечний огляд літератури "Скорботний 33", Урок пам'яті жертв Голодомору "Свіча поминальна - свіча надії", діє книжкова виставка "Біль душі людської".
Свято встановлено на честь початку в цей день двох революцій в українській історії: Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року.
День Гідності та Свободи став своєрідним наступником свята Дня Свободи, що відзначався на честь Помаранчевої революції з 2005 по 2011 роки 22 листопада, але згодом був скасований. Саме 21 листопада 2013 року розпочались перші протестні акції української громадськості у відповідь на рішення тодішньої влади щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
Нехтування законодавчо закріпленими пріоритетами зовнішньої політики України, якою власне і була Угода про асоціацію між Україною та ЄС, викликала обурення українців. Подібний крок став можливий за надмірної концентрації влади в руках президента Віктора Януковича та "сім’ї" – подібне було б немислиме в країні з усталеними демократичними принципами.
Для українського суспільства стало очевидним, що країна стрімко рухається до цілковитого авторитаризму з його зневагою до засадничих прав людини, тотальною корупцією, свавіллям правоохоронних органів, репресіями та терором. Саме це й змусило українців вийти спочатку на вулиці Києва, а потім й інших міст України.
До Дня Гідності та Свободи 21 листопада 2016 року в Татарбунарській бібліотеці для дітей проведено урок Гідності.
Сьогодні, 16 листопада, у всьому світі відзначають Міжнародний день толерантності.
Його запровадили ще у 1995 році за рішенням ЮНЕСКО. Саме цього дня ухвалили Декларацію принципів терпимості. У ній йдеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, етнічної належності чи кольору шкіри. Ці принципи закріпили у «Загальній декларації прав людини», що проголошує неприйняття усіх форм дискримінації, недопущення геноциду і покарання за нього.
В останні роки спостерігається різке зростання числа випадків прояву нетерпимості, екстремізму і насильства у всьому світі. Цю зухвалу тривогу тенденцію частково підживлює зростаюча тенденція до визначення відмінностей з точки зору самобутності, а не з точки зору думок чи інтересів.
У результаті, окремі люди і цілі громади стають об'єктами насильства і жорстокості лише в силу їх етнічної, національної або іншої самобутності. Такі загрози, будь то широкомасштабний геноцид або щоденне приниження чинності упереджень, повинні викликати тривогу у кожної людини.
Кожен з нас повинен прагнути підтримувати принципи терпимості, плюралізму, взаємної поваги та мирного співіснування. Ми повинні бути завжди готові усувати стереотипи і спотворені уявлення і виступати на захист жертв дискримінації.
У Міжнародний день терпимості необхідно знаходити підтвердження ідеї про те, що різноманіття, втілене в думках, віруваннях і діях, є цінним даром, а не загрозою. Необхідно прагнути до створення більш терпимих громад, в житті яких вкорениться цей основоположний ідеал.
16 листопада бібліотекарі дитячої бібліотеки
провели годину спілкування з користувачами бібліотеки до Дня толерантності "Добро починається з тебе".
Но́белівська пре́мія (англ.Nobel Prize, швед.Nobelpriset) — одна з найпрестижніших міжнародних премій, яку щорічно присуджують за видатні наукові дослідження, революційні винаходи або значний внесок у культуру чи розвиток суспільства.
Заснована згідно із заповітомшведськогопідприємця,винахідникатафілантропаАльфреда Бернарда Нобеля, який винайшовдинаміт. Весь свій статок (близько 31,5 млншведських крон) він призначив на фінансування міжнародної премії. Згідно з його волею, річний прибуток від цієї спадщини має ділитися на 5 рівних частин між особами, які попереднього року найбільше прислужилися людству в різних галузях діяльності.
24 жовтня в читальній залі бібліотеки для дітей відбувся урок - бесіда "Альберт Швейцер - Нобелівський лауреат" з учнями 8 класів Татарбунарської ЗОШ №1 ім. В.З. Тура.
Альберт Швейцер (Швайцер, нім.Albert Schweitzer; 14 січня1875 — 4 вересня1965) — німецький філософ, музикант, лікар, місіонер, лауреат Нобелівської премії миру (1952) («За місіонерську діяльність»). 1913 Альберт Швейцер разом з дружиною, яка закінчила курси медичних сестер, відправляється до Африки, в Габон. У невеличкому селищі Ламбарене на власні скромні кошти він засновує лікарню.До кінця життя він приймав пацієнтів, будував лікарню і виступав з відозвами проти ядерних випробувань.
Швейцер — протестантськийтеолог і місіонер, який проповідував вихідний, з його точки зору принцип світогляду — «схиляння перед життям», який вважав цю ідею основою морального оновлення людства.
Про свою долю Швейцер пише
«
У моєму житті небагато днів, що належали мені особисто, навіть годин, які я міг би присвятити моїй дружині і дитині. Але мені було відпущено також і багато благ. Благом було те, що я мав можливість працювати на службі милосердя; що моя робота була успішною; що я в достатку отримував від інших прихильність і доброту; що у мене були вірні помічники, які нерозривно пов'язали себе з моєю діяльністю; що я радів здоров'ю, яке дозволяло мені виконувати найвиснажливішу роботу; що я мав врівноважений характер і енергією, які проявляли себе спокійно і обачно; нарешті, що я вмів цінувати все те щастя, яке випало на мою долю, приймаючи його в той же час, як благодіяння, що залишає мене боржником.
»
Пропагуючи любов до всього живого, Швейцер висуває постулат — «Я є життя, яке хоче жити, я є життя серед життя, яке хоче жити».
14 жовтня православні християни святкують день Покрови Пресвятої Богородиці. І водночас цей день відзначається Днем українського козацтва. У незалежній Україні це свято офційно існує з 1999 року (наказ Президента України від 7 серпня 1999р.), але неофіційно святкується вже декілька століть. Президент України 13 жовтня 2014 року підписав указ, відповідно до якого щороку 14 жовтня відзначатиметься День захисника Вітчизни.
Сьогодні в Україні намагаються відродити козацтво, ретельно вивчають життя козаків, їх звичаї, традиції, створюють сучасні козацькі загони. Справді, часи козацтва – частина героїчного минулого українського народу. Так в чому ж полягає інтерес до козаків? Чому ми пишаємося ними на весь світ?
Унікальність нашої історії і нашого народу полягає в тому, що у козацтві виявився творчий і волелюбний дух наших предків. Козак в нашій уяві – звитяжний воїн, що не розлучається з шаблею.
Козацтво відіграло велику роль в історії України, справило вплив на формування специфічних рис культури. Вже самим фактом свого існування воно надихало українців на боротьбу проти феодального гноблення.
Слава про волелюбних українських предків живе і донині. Через козацтво ми всі творили нашу історію, і кожен з нас не тільки причетний, а й відповідальний за неї. І сьогодні, коли йде становлення незалежної України, як ніколи актуально звучать рядки нашого Гімну
Душу й тіло ми положим за нашу свободу І покажем, що ми, браття, козацького роду
12 жовтня в бібліотеці для дітей пройшов урок - вікторина до Дня захисника Вітчизни "Від козаків до наших днів, збережемо вогонь батьків".
Два роки в Україні іде війна з російським агресором і "наші воїни повертаються з війни. І розповідають - розповповідають. Або скупо кидають по слову. Або просто мовчать. Але ми хочемо почути їх розповіді, нам потрібно знати про все: про бойових побратимів; про героїчні вчинки, які самі воїни важають просто роботою, про помічників, без яких не обійтися, і і просто нас з вами.Бо ми всі - своїми діями і мріями - наближаємо перемогу! Віримо в вас! Цінуємо вас! Любимо вас!"
На уроці Мельник Світлана Федорівна презентувала книги серії "Героям слава" - розповіді для дітей про героїв фронту і тилу.
понеділок, 17 жовтня 2016 р.
"Де бабусині руки-там здорові онуки"
11.10.2016 В дитячій бібліотеці пройшов конкурс на кращого онука до дня людей похилого віку
4 жовтня —прекрасний привід проявити любов до братів наших менших, адже саме в цей день відзначаютьВсесвітній день тварин.Це свято шанують не тільки представники природоохоронних організацій, а й просто звичайні люди, в житті яких тварини займають особливе місце.
Всесвітній день захисту тварин - це свято, покликане допомогти братам нашим меншим знайти і відстояти своє право на захист. Справа стосується, до речі, не тільки диких звірів, а й домашніх вихованців. Адже відомо величезна безліч випадків, коли кішки або собаки піддавалися насильству з боку господарів або виявлялися просто викинутими на вулицю.
Всесвітній день захисту тварин - це дуже важливе свято, що грає відповідальну роль у формуванні особистості. Адже доброта - це зовсім не складно! Допомога бездомному - це маленький крок для однієї людини, але величезний крок для всіх людей.
В цей день в Татарбунарській бібліотеці для дітей пройшли хвилинки інформації про тварин "Чи знаєте ви цікаве про тварин?" та гра - тест "Правда і вигадка про звичайних тварин".
В сучасному світі людина все далі відходить від природи. Спілкування з нею поступово заміщується соціальними мережами, комп’ютерними іграми, віртуальним світом. Дуже часто ми забуваємо, що поряд з нами живуть вірні друзі – тварини. Вони відданими очима дивляться на нас, очікуючи уваги і любові. Наші домашні улюбленці так багато роблять для нас: охороняють, дарують радість спілкування, а іноді навіть рятують життя, чекаючи від нас лише уваги. Вони для нас лише сторінка життя, а ми для них і є все життя.
Тож давайте, любити та оберігати наших менших друзів!
Про свою долю Швейцер пише
Слава про волелюбних українських предків живе і донині. Через козацтво ми всі творили нашу історію, і кожен з нас не тільки причетний, а й відповідальний за неї. І сьогодні, коли йде становлення незалежної України, як ніколи актуально звучать рядки нашого Гімну
