"Вже скільки років проминуло, а біль у серці б'є і б'є"

          15  лютого  1989  року  минуло  25  років  виведення   військ  колишнього  Радянського Союзу з Афганістану.
         15  лютого в житті  колишніх  військових, які  пройшли  дорогами Афганістану, навіки  залишиться  як  день  пам'яті  про  чужу  і жорстоку  війну. Роки, що  минули,  згуртували  колишніх бійців - інтернаціоналістів,  поєднали  їх в  одну  родину,  де  біль  одного  віддається  щемом  у  інших,  а  радість  стає  загальним  почуттям.
        10  лютого  2014 року   в нашій  бібліотеці  пройшла  зустріч  учнів  9 - А  класу  ЗОШ № 1 ім. В.З. Тура  з  воїнами - інтернаціоналістами Вторенко  Леонідом  Васильовичем, головою  Татарбунарської  спілки  ветеранів  Афганістану, старшиною  запасу та Гетманенко  Анатолієм  Федоровичем - сержантом  запасу.

 

Минає  час,  проходять  дні  за  днями.  Битви  закінчуються,  а  память  вічна.  Слава  про  героїв  лине  до  нас  через  солдатську  пісню  та  вірші  про  Афган.

Пісню  "Виноград" виконав  керівник  молодіжного  інструментального  ансамблю  Будинку  культури  "Дзвінкі  струни"  Андрій  Чияченко.

Відійшла  в  історію  і  афганська  війна. Та  ще  довго  будуть  тривожити  нас  голоси  загиблих  і  живих.
Рядки  віршів  продекламованих  Федоровою  Катериною і Пудовкіною Анастасією глибоко   тронули  струни  наших  душ.

Сьогодні  ми  схиляємо  голови  перед  пам'яттю  воїнів - інтернаціоналістів.

167  молодих хлопців  Татарбунарського  району  прийняли  участь  в  цій  кривавій  війні.

Чорнобай Іван,

           Нікульча  Микола,

                          Іванов  Іван,

                                 Трофименко  Борис,

                                          Дротенко  Анатолій.

 

 

Хвилина  мовчання...

Пекуча  й терпка, як  сльоза,

Хвилина  мовчання -

Чиєсь  материнське  страджання.

Хвилина  мовчання -

В ній  наша  любов  і гроза.

Як  пам'ять  полеглих,

Священна  хвилина  мовчання.

 

Шановні  афганці!

Над  вашими  головами  свистіли  кулі. Кожна  хвилина  вашого  життя могла  стати  для  вас  останньою. Але  вам  випало  щастя  вижити і  повернутися  до  рідної  домівки. Нехай  ніколи  не  зазнають  війни  ваші  діти! Не  побачать  на  тлі  чорного неба  траси  кулеметних  черг. Не  схилять  скорботно  голови  біля  "Чорного  тюльпана". Нехай  живуть  в мирі  та  злагоді. Бо  ми  живемо й за  тих, хто  поліг  в  Афганістані!